ЗМІ

Одним з досягнень України протягом останніх трьох років вважається “свобода слова”, як одна з ознак демократизації суспільних відносин. З точки зору юристів компанії стверджувати про досягнення “свободи слова” в країні можливо лише з значними застереженнями. Вважаємо, що “свобода слова” перша за все повинна розглядатися як постійний позитивний вплив ЗМІ на суспільні відносини й реальні зміни на краще в усіх сферах життя. Висновок, що країна начебто досягла “свободи” чи високого рівня “свободи” приводить то негативних наслідків, адже не стимулює до пошуку проблем й шляхів їх вирішення. Необхідно констатувати: зараз відсутній реальний зв’язок між критичними статтями, які масово з’являються, та їх впливом на суспільні інтереси й громадську думку. Навпаки, ЗМІ використовуються для пропаганди й поширення негативних явищ. У зв’язку з цим все частіше пригадуєш слова відомого американського діяча, висловлені у 1945 р.: „Закінчиться війна , все якось уляжеться. І ми кинемо все, що в нас є .. все золото, всю матеріальну міць на обман людей . Ми непомітно підмінимо їхні цінності фальшивими і примусимо їх у ці фальшиві цінності вірити .Література, театри, кіно – все буде відображати і славити найбільш людські почуття. Ми будемо всіляко підтримувати і підносити так званих художників , які будуть насаджувати і вбивати у людську свідомість культ сексу, насильства , садизму, заради – одне слово аморальності. В управління державою ми створимо хаос і бедлам.
Чесність і порядність будуть висміюватись і нікому не будуть потрібні, перетворяться на пережиток минулого. Хамство і нахабність, брехня і шахрайство, пияцтво і наркоманія, тваринний страх один перед одним і безсоромність, зрада – все це розпуститься махровим квітом. І лише дехто з небагатьох буде здогадуватися і навіть розуміти, що відбувається . Але таких людей ми поставимо у безпорадне становище, перетворимо на посміховисько, знайдемо спосіб їх оббрехати, проголосимо покидьками суспільства. Будемо виривати духовні норми, вульгаризувати і знищувати підвалини народної моралі. Ми будемо розхитувати таким чином покоління за поколінням. Ми будемо боротись за людей з дитячих, юнацьких років.”
Шкода, що ЗМІ перестали керуватися ідеєю висловлену відомим російським письменником: нести “ разумное, доброе, вечное” .

Проте дещо раніше, коли ЗМІ працювали в інших умовах, перебуваючи під тиском та впливом державних органів, які не припускали критики на свою адресу, адвокати компанії приймали активну участь у захисті інтересів засновників, редакцій та конкретних журналістів. Сподіваємося , що позиція судів по конкретним справам буде цікавою та застосована на практиці.

У X В А Л А
Іменем України

17 лютого 2005 року
судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Х-ї області у складі:
головуючого судді – Л.
суддів – А., Д.
при секретарі – Ч.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Х-і апеляційну скаргу редакції газети, на рішення З-о районного суду Х-ї області від 11 червня 2004 року по справі за позовом О. до редакції газети „Н” про спростування неправдиво викладених відомостей, захисту честі, гідності та ділової репутації, припинення випуску газети і відшкодування моральної шкоди, -

В СТА Н О В И Л А:

В листопаді 2002 року О. звернувся до суду з названим вище позовом.
В обґрунтування вимог позивач вказував на те, що тривалий час газетою “Н” розповсюджуються неправдиві відомості, які складаються із конкретних і категоричних по викладенню й оцінці фактів його діяльності як громадянина і посадової особи - глави державної районної адміністрації. Цими публікаціями досягається ціль опорочити його ім’я, показати його професійну діяльність лише з негативної сторони. Читачам постійно нав’язується думка про його корумпованість, патронування над комерційними структурами, тиску на правоохоронні і контролюючі органи, зловживання посадовим становищем і перевищення своїх повноважень.
Посилаючись на те, що викладені в публікаціях відомості не відповідають дійсності, нічим не підтверджені, не доведені та принижують йото честь, гідність, ділову репутацію, позивач просив суд зобов’язані відповідачів спростувати відомості поширені в публікаціях газети.
Позивач також просив, припинити випуск газети з наступного дня після публікації спростування розповсюджених відомостей та стягнути на його користь з редакції „Н” по 100 тисяч гривень моральної шкоди з кожного.
У судовому засіданні представники позивача вимоги О. підтримали, відповідач С. позов не визнав, пояснивши, що він є головним редактором газети „Н”. О. в порушенні діючого законодавства, не звернувся безпосередньо до газети з вимогами про спростування відомостей, які на його думку не відповідають дійсності. С. також стверджував, що всі публікації, на які посилається позивач, мали право на існування. Крім того, в них допускалися оціночні судження, які згідно ст.47-1 Закону України „Про інформацію” не підлягають спростуванню та доведеності їх правдивості.
Рішенням З-о районного суду Х-ї області від 11 червня 2004 року позовні вимоги задоволені частково.
Визнано такими, що не відповідають дійсності, викладені неправдиво, які порочать честь, гідність і ділову репутацію та завдають шкоди законним правам і інтересам О. відомості:
„По этот спрут в предсмертной агонии еще успеет сделать много черных дел, дабы очернить уважаемых в народе людей, которые идут на выборы против воли хозяина О.” і
„Минулого вівторка ….. „команда переможців” підбивала підсумки виборчої компанії під патронатам глави райдержадміністрації пана О.
,, … Ось на цьому фоні пан О. і зібрав свою „ команду переможців” аби в черговий раз переможними здравицями і цифро манією втлумачити до свідомості „з-ам” ідеологію покірності і страху”.
„Гарант без гарантії, або як цифроманія пана О. зомбує свідомість „з-ів” і викликає сміх у населення району”.
„Яке ставлення у влади до таких людей, розповідати не треба: „батько цього не прощає! Йому потрібні розумні і досвідчені спеціалісти зі своїм „Я”, в нього зовсім інше кредо: я начальник - ти дурак!
Тому відразу після виборів глава райдержадміністрації О. приступив до розв’язання кадрової проблеми в районі, аби непокірних позбавити місця роботи і ще раз розписатися в своєму безсиллі перед з-ами. Приміром, як це він зробив із директором музею М.І.С. - поважною і авторитетною людиною не лише в нашому районі, але ж і в державі. Поквитатися вирішив хазяїн, попираючи законодавство з подачі підлабузників, і з директором фірми шляхом виселення його автомагазину з приміщень в центрі міста.
„Салют під патронатом „батька”!… Чому фірма „С” знаходиться під патронатом „батька”? Безперечно, сам пан О. ніколи не піде назустріч суспільству, як того вимагає від чиновників Президент України.
… Розпочнемо з того, на якій підставі директором фірми „С” тримає вже не перший рік власний автомобіль у гаражі З-ї райдержадміністрації?… Автомобільну тему можна продовжити фірмою „О” під керівництвом дружини пана С., яка базується на території авто підприємства і „прибрала” і продовжує „прибирати” до рук автобусні маршрути, а колектив АТП залишається без роботи, без зарплати, на межі банкрутства. І все це теж під патронатом І.Д. Куди дивляться правоохоронці і контролюючі органи? Правильно, на пана О., бо вони всі теж під його патронатом: що скаже „батько”, те й будемо робити, а вірніше творити!
…В районі всі знають, що І. Д. керує ще й районною організацією ННН, завідуюча районним відділом освіти пані М. кроку не ступне без слова „батько”, хоча інколи „мамочка” і йому пересуває ноги в напрямку проведення грандіозних заходів чи шокуючи акцій, особистим прикладом „заганяє” до рядів народних демократів потенційних членів і членух, аби так званий „моноліт” скрізь і завжди підтримував на „Ура” політику пана О. Що цікаво, це за його наказом пана С. введено до керівних органів районної організації ННН – партії влади, яка залишається без влади, його постійно „обирають делегатом” партійних з’їздів, аби він супроводжував її І.Д. з відповідною місією, живуть в одному номері готелів… Що ж, магічну силу несе в собі слово патронат: і в бізнесі, і в політиці, і… „.
Зобов’язано редакцію газети „Н” та С. спростувати вказані відомості шляхом публікації спростування в спеціальній рубриці „Спростування”, розмістивши його в газеті „Н” таким же способом, що й опубліковані відомості, не пізніше одного місяця після набрання рішення законної сили.
Стягнуто з редакції газети на користь О. 12 тисяч гривень моральної шкоди.
Стягнуто з С. на користь О. 3 тисячі гривень моральної шкоди.
У задоволенні іншої частини позову відмовлено.
Стягнуто з редакції газети „Н” та С. на користь О. держмито - по 8 гривень 50 копійок з кожного.
Не погодившись з чим рішенням суду, в апеляційній скарзі відповідачі - представник газети та С. просять його скасувати і провадження у справі закрити, посилаючись при цьому на п.1 ст.227 ЦПК України, зазначивши, що справа розглянута за відсутності позивача чи його представника за належним чином оформленої довіреності, так як довіреність на С. видана позивачем для представлення його інтересів лише у Б-му районному суді, а тому ця довіреність, у зв’язку зі зміною підсудності і передачі справи на розгляд З-ого райсуду Х-ї області, втрачає юридичне значення. Судом порушені інші норми процесуального права, зокрема ст.ст. 15, 15-1. 30, 57, 62, 75, 104, 105, 113, ч.4, 162, 172, 202, 229, 307 п.4 ЦПК України, а також до спірних відносин не застосовані: ст.ст.3, 18, 41 Закону України „Про друковані засоби масової інформації /пресу/ в Україні”, норми нового ЦК України - ст.ст. 23, 1167, 1190 / в редакції 2003 року /, який вступив в дію з 1 січня 2004 року. Згідно абзацу 2 п.4 Прикінцевих та перехідних положень цього Кодексу, до прав і обов’язків, що виникли до набрання ним чинності і продовжують існувати на момент розгляду справи повинні бути застосовані нові норми матеріального права. Суд не звернув уваги на те, що позивач, як посадова особа, не виконав вимоги ст. 17 Закону України „Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів” щодо досудового врегулювання спору. Позов заявлено до двох відповідачів – С. і до редакції газети „Н”, засновником якого є трудовий колектив. Однак представник трудового колективу ні разу участі у розгляді справи в судових засіданнях не приймав, так як йому жодного разу судових повісток не направлялось. Відповідач С. опитувався та давав пояснення як особа до якої заявлено позов, а як представник другого відповідача - редакції газети він пояснень не давав. Рішення суду є неповним, необґрунтованим, не містить посилання на те, які саме відомості слід спростувати, відсутній текст спростування, що робить його виконання неможливим.
Заслухавши доповідь судді, проаналізувавши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що вона підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Задовольняючи частково позов О., районний суд виходив з того, що названі вище публікації не відповідають дійсності, викладені неправдиво, порочать честь, гідність і ділову репутацію та завдають шкоди законним правам і інтересам позивача, а тому повинні бути спростовані газетою.
Судова колегія вважає, що справа розглянута з порушенням норм процесуального і матеріального права, які є безумовною підставою для скасування рішення суду з направленням справи на новий розгляд.
Апеляційною інстанцією встановлено, що позивач О. пред’явив позовні вимоги до С. як головного редактора газети і автора однієї із публікацій за його підписом, так і до редакції газети ”Н”, як до юридичної особи.
Рішення суду стосується прав та обов’язків саме цих відповідачів.
Разом з тим, матеріали справи не містять даних про те, що відповідач редакція газети „Н” належним чином, як чого вимагає положення ч.2 ст.941 ЦПК України, повідомлявся про час та місце судового засідання. Зазначене не заперечують сторони у справі. Відповідач С. у судовому засіданні представляв лише себе, як фізичну особу, до якої позивач заявляв конкретні вимоги.
Відповідно до ст. 110 ЦПК України, справи юридичних осіб ведуть у суді їх органи, що діють в межах повноважень, наданих їм законом, статутом чи положенням, або їх представники.
Повноваження представників юридичних осіб підтверджується довіреністю них осіб, про що вказується в ст. 113 ЦПК України. Такої довіреності від редакції газети у справі немає, С. така довіреність від редакції газети не видавалась.
Розглянувши справу за відсутності представника редакції газети „Н” суд, на порушення вимог ст.40 ЦПК України, його доводи не перевірив і оцінки їм поряд з іншими доказами не дав. Тобто суд позбавив цього відповідача можливості реалізувати свої процесуальні права, зокрема брати участь у судовому засіданні, надати свої заперечення та клопотання тощо.
Зазначене порушення процесуального права с суттєвим, таким, що перешкоджає суду апеляційної інстанції дослідити нові докази і обставини, які не були предметом розгляду суду першої інстанції.
Відповідно до п.3 ст.307 ЦГІК України, рішення суду підлягає безспірному скасуванню із направленням справи на новий розгляд, якщо справа була розглянута за відсутності будь-кого з осіб, що беруть участь у справі, не повідомлених про час і місце судового засідання.
Крім зазначеного, суд першої інстанції при розгляді справи допустив ряд інших порушень процесуального права.
Суд ухвалив рішення також відносно редакції газети, однак у справі відсутні установчі документи, які б підтверджували той факт, що редакція газети є юридичною особою.
При задоволенні позову про захист честі та гідності, в резолютивні насінні рішення, крім способу та терміну спростування відомостей, визнаних такими, що не відповідають дійсності, суд також повинен вказати текст спростування, в якому необхідно зазначити, що саме судом спростовано, коли і ким ці відомості були поширені. Текст спростування повинен падати позивач, а суд може з ним погодитися, або не погодитись
Більш того, без оцінки суду залишилися доводи відповідача про то, що викладені в публікаціях, між іншим, висловлювання авторів с оціночними судженнями, критикою діяльності позивача, як голови адміністрації - З-ого району, та чи може бути зазначене підставою для притягнення відповідача до цивільно-правової відповідальності за ст.7 ЦК України ( в редакції 1963 року).
Правові підстави для закриття провадження у справі, як того просять відповідачі в апеляційній скарзі, відсутні.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.301-302, 307 п.3 311-313, 317 ЦПК України судова колегія,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу редакції „Н” та С. і задовольнити частково.
Рішення З-о районного суду Х-ї області від 11 червня 2004 року скасувати і справу направити на новий розгляд до того ж суду іншому судді.
Головуючий …..
Судді………

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

Іменем України

16 серпня 2006 року
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі
Головуючого: А.
Суддів: Б., В., Г.
Розглянувши в судовому засіданні справу за позовом І.Г. до редакції газети „У ” в особі ПП „У “, В.Г., М.І. про захист честі, гідності, ділової репутації, відшкодування моральної шкоди за касаційними скаргами В.Г. та його представника Ю.С., ПП „У “, М.І. на рішення О-о районного суду м. П. від 02.11.05 р. та ухвалу апеляційного суду N області від 23.02.06 р.
встановила:
У квітні 1998 р. І.Г. звернувся з даним позовом, посилаючись на те, що 24.02.1998 р. газета „У ” опублікувала статтю ,.А млявоплинна шизофренія плине…”, у якій в грубій формі поширила відомості, які порочать його честь, гідність та ділову репутацію. В цей час він балотувався кандидатом у народні депутати України і опублікуванням цих відомостей йому заподіяно моральну шкоду. Уточнивши та доповнивши позовні вимоги, просив суд постановити рішення, яким зобов’язати редакцію газети опублікувати спростування в тому обсязі, в якому була опублікована стаття, та стягнути у відшкодування моральної шкоди з редакції газети „У ” 3 млн.грн, з головного редактора М.І. - 220 000 грн., з автора статті В.Г. -150 000 грн..
Справа судами розглядалася неодноразово.
Рішенням О-о районного суду м. П. від 02.11.05 р. позов І.Г. задоволено частково. Визнано такими, що не відповідають дійсності, ганьблять честь, гідність та підривають ділову репутацію І.Г. відомості, надруковані в газеті „У” від 24.02.06 р. в статті „А млявоплинна шизофренія плине…”, починаючи зі слів: „то й похід п.Цвіркунова у велику політику закінчився, як кажуть, без наслідків” та далі по тексту в повному обсязі. Стягнуто з В.Г. на користь позивача в рахунок відшкодування моральної шкоди 5000 грн.. Зобов’язано В.Г. через газету „У ” надрукувати в якості спростування, без будь-яких коментарів, резолютивну частину рішення суду, в місячний термін з дня набрання ним чинності. В задоволенні вимог І.Г. до ПП „У ” та головного редактора М.І. відмовлено за безпідставністю.
Рішенням апеляційного суду N області від 23.02.06 рішення районного суду змінено. В задоволенні позовних вимог про зобов’язання відповідачів опублікувати в газеті „У” спростування відомостей в тому ж обсязі відмовлено, в іншій частині рішення залишено без змін.
На зазначені судові рішення подані касаційні скарги В.Г. та його представником Ю.С., ПП „У “. М.І., в яких ставиться питання про їх скасування та ухвалення нового рішення про відмову в позові з посиланням на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права.
Заслухавши доповідь судді ВСУ, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скаргах докази, колегія суддів вважає, що скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд виходив з того, що 24 лютого 1998 р. в газеті „У” опубліковано статтю В.Г. “А млявоплинна шизофренія плине…”, де автором обрано образ як прототип, а самі факти, наведені в статті, говорять про трудовий шлях позивача та його громадсько-політичну діяльність. Надруковані в статті відомості суд визнав такими, що не відповідають дійсності, ганьблять честь, гідність та підривають ділову репутацію І.Г.. Автор статті перевищив межі допустимої критики, чим принизив честь, гідність, ділову репутацію позивача і повинен нести цивільну відповідальність.
З такими висновками суду погодитися не можна, оскільки суд дійшов їх без їх повного, всебічного та об’єктивного з’ясування дійсних обставин справи, прав та обов’язків сторін в даних правовідносинах, з неправильним застосуванням норм матеріального права, порушенням норм процесуального права.
Відповідно до ст. 7 ЦК України ( у редакції 1963 року) громадянин або організація вправі вимагати по суду спростування відомостей, що не відповідають дійсності або викладені неправдиво, які порочать їх честь і гідність чи ділову репутацію або завдають шкоди їх інтересам, якщо той, хто поширив такі відомості, не доведе, що вони відповідають дійсності.
Згідно п.3 постанови Пленуму ВСУ від 28.09.1990 р. №7 “Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації громадян та організацій” (з наступними змінами та доповненнями) при розгляді цивільних справ, порушених у порядку ст.7 ЦК України, суди повинні з’ясовувати, чи порочать вони честь, гідність або ділову репутацію та чи відповідають дійсності.
Виходячи з цього, позивач мав указати в позовній заяві та в судовому засіданні, а суд перевірити та мотивувати в рішенні, які саме неправдиві відомості щодо позивача, в який спосіб і ким були поширені, з’ясувати, чи ганьблять вони честь, гідність або ділову репутацію позивача.
Прийнявши до розгляду позовну заяву, яка за змістом не відповідає вимогам ст.137 ЦПК України ( в редакції 1963 року), та роз’ясненням, що містяться в п.16 вищевказаної постанови Пленуму ВСУ, суд і в судовому засіданні не усунув її недоліків та не з’ясував зазначених обставин, незважаючи на те, що на ці недоліки було вказано в ухвалі колегії суддів апеляційного суду від 11 грудня 2003 р. при скасуванні попереднього рішення суду.
Встановлюючи факти, якими обґрунтовувалися доводи та заперечення сторін, суд не перевірив їх належним чином і не з’ясував, які конкретно відомості, що були наведені в статті, стосувалися особи позивача, викладені неправдиво та ганьблять його честь, гідність і ділову репутацію, оскільки його прізвище в статті не згадується, і не зазначив у рішенні, які конкретно відомості необхідно спростувати.
При вирішенні питання про відшкодування моральної шкоди суд не врахував роз’яснення, викладені у п.11 постанови №4 від 31 березня 1995 р. Пленуму ВСУ „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” (з наступними змінами та доповненнями), за якими критична оцінка певних фактів і недоліків, (думки та судження не можуть бути підставою для задоволення вимог про відшкодування моральної шкоди. Однак якщо при цьому допускається образа чи порушення інших захищених законом прав особи (розголошення без її згоди конфіденційної інформації, втручання в приватне життя тощо), то це може тягти за собою відшкодування моральної шкоди.
За змістом ч.4 ст.17 Закону України „Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів” з’ясуванню підлягають наявність злого умислу журналіста або засобу масової інформації, а також наслідки: використання потерпілим можливостей позасудового спростування неправдивих відомостей, відстоювання його честі й гідності та врегулювання конфлікту в цілому.
Оскільки судом першої інстанції допущено істотні порушення норм процесуального і матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а суд апеляційної інстанції не виправив допущені порушення, ухвалені в справі рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах ВСУ

ухвалила:

касаційні скарги В.Г. та його представника Ю.С., ПП „У “, М.І. задовольнити частково.
Рішення О-о районного суду м.П. від 2 листопада 2005 р. та ухвалу апеляційного суду N області від 23 лютого 2006 р. скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя ………….