Юридическая компания «Моторный и партнеры»

Чимало випадків, коли потерпілі від злочинів громадяни країни не знаходять захисту своїх інтересів в результаті бездіяльності та умисних, протиправних дій працівників міліції, прокуратури чи СБУ. Тому окремі з них, не бажаючи миритися з порушенням своїх прав звертаються до суду як до останньої інстанції з метою змусити відповідний орган діяти відповідно до чинного законодавства й захистити тим самим їх права та інтереси, а також стягти завдану моральну шкоду. Як свідчать наведені рішення, далеко не завжди суд застосовує чинне законодавство й виступає захисником прав та інтересів громадян. Тож останні змушені звертатися до вищестоящих інстанцій, у яких також відсутня єдина й чітка думка стосовно оцінки обставин та застосування норм закону. Тому справи розглядаються роками чим порушується “розумний строк” передбачений ст. 6 Європейської конвенції. Однак тривалий розгляд справи не вважається в Україні порушенням прав особи. Тому держава не несе відповідальності за свою бездіяльність чи винесення рішень, які згодом скасовуються. Тривалий розгляд є також додатковою підставою відмови частини громадян від позовів проти державних органів. Поряд з цим громадяни несуть додаткові матеріальні витрати, пов’язані з тривалим розглядом та моральні страждання.
Наголосимо також на тому, що позов З. ще розглядається в суді й остаточне рішення ще не винесено. Головна підстава тривалого розгляду систематична відсутність одного з представників відповідача, що змушує громадян вважати, що ті домовилися між собою та погодили графік неявки до суду. Втім в Україні відсутнє притягнення до відповідальності за неповагу до суду у вигляді неявки.

До судової палатну цивільних справах
апеляційного суду П-ї області
П о з и в а ч : З. І.
в інтересах неповнолітнього сина З.М.
Адреса: ………………………………………….
В і д п о в і д а ч і : Прокуратура П-ї
Управління МВСУ в П-й обл.
Адреса:……………………….
Відділення державного казначейства в м. П.
Адреса: ……………………………………………

Ціна позову 20000грн.

П о з о в н а   з а я в а
про відшкодування завданої моральної шкоди

завданої бездіяльністю працівників прокуратури та міліції

В ніч з 9 на 10 листопада 2003 року ( більш які 22 місяця тому ) на автотрасі Миргород-Хорол з вини водія А. Ю. який перебував у нетверезому стані, порушив Правила дорожнього руху сталося ДТП ,в результаті якого я та мій неповнолітній син З. М. отримали тілесні ушкодження внаслідок яких син став інвалідом, а я змушена була довгий час лікуватися.
Хоча працівники міліції невдовзі прибули на місце події, встановили обставини її, проте як органами досудового розслідування, яким є слідчий відділ Управління МВС в П-й області, так і прокуратури П-ї області яка наглядає та дає вказівки щодо розслідування даної справи, не застосовано необхідних заходів до затримання гр-на А. Ю., пред’явлення йому обвинувачення та направлення справи до суду, який мав би визначитися щодо поданого цивільного позову.
Подані мною численні скарги до вказаних органів не дали позитивного результату. Вважаю, що працівниками прокуратури та міліції порушено:
- ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод відповідно до якої ми з сином маємо право при вирішенні питань щодо цивільних прав та обов’язків на розгляд справи упродовж розумного строку.
- ст. 106 КПК так як не проведено затримання А.Ю.
- ст. 107 КПК так як не допитано підозрюваного.
- ст. 120 КПК так як досудове слідство не закінчено протягом двох місяців.
- ст. 126 КПК гак як не накладено арешт на майно А.Ю.
- ст. 22 КПК так як не визначено чи було застраховано А.Ю. автомобіль на користь третьої особи на випадок ДТП. Відповідно до Закону ” Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду “підлягає відшкодуванню шкода завдана процесуальними діями, що обмежують права громадян. Завдану мені моральну шкоду оцінюю у розмірі 10000 грн.
Завдану неповнолітньому сину моральну шкоду оцінюю у розмірі 10000 грн. 21 лютого 2005 року я подала письмову заяву до УМВСУ в П-й області та прокуратури П-ї області з проханням відшкодувати завдану нам шкоду, однак відповідь відсутня по даний час, що змушує мене звернутися до суду. Оскільки відповідачі є бюджетними організаціями, то саме державне казначейство зобов’язане сплатити суму завданої нам шкоди.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 15,16,19,20.22,23 1І67 ЦК,

Прошу

Суд постановити рішення яким визнати факт порушення УМВСУ в П-ї області та прокуратурою П-ї області моїх прав шляхом бездіяльності під час розслідування даної кримінальної справи.
Стягти відділення державного казначейства м. П. по 10000 гри. на мою і на мого неповнолітнього сина користь. Всього 20000грн.
Державне мито утримати з відповідачів.
Додаток: копія заяви від 21.02.05 та копії позовної заяви для відповідачів.

Постанова

27.09.2005
О-й районний суд м.П. в складі ………., адвоката М.С.Ю., за участю позивачки І.М.З., представника УМВС України в N області – Г., представника ….
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. П. адміністративний позов З.І. в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього З.М. до Прокуратури N області, УМВС України в N області, Державного казначейства України, управління державного казначейства України в П-й області про відшкодування моральної шкоди внаслідок бездіяльності правоохоронних органів.

ВСТАНОВИВ:

З.І. 13.05.2005 р. звернулася до суду із вищевказаним позовом. В заяві вказала, що в ніч з 09 на 10 листопада 2003р. на автотрасі Миргород-Хорол з вини водія А. сталося ДТП в результаті якого вона та її син Максим отримали тілесні ушкодження внаслідок яких син став інвалідом, а вона була змушена довгий час лікуватися.
Оскільки розслідування справи затяглося більш як на 19 місяців вона не може до винної особи пред’явити позов, то вважає, що діями прокуратури N області та УМВС України в N області їй та синові завдана моральну шкоду, яку вона оцінює у 10 000 грн. кожному.
Прохала визнати факт порушення УМВС України в N області та прокуратурою N області її прав шляхом бездіяльності під час розслідування кримінальної справи. Стягнути з ДКУ по 10 000 грн. в рахунок відшкодування моральної справи. Стягнути з ДКУ по 10 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди на її користь та на користь неповнолітнього сина.
В судовому засіданні позивачка З.І.М. повністю своїй позов підтримала.
Представник УМВС України в N області позов не визнав та пояснив, що при розслідуванні кримінальної справи про обвинувачення А. виникали певні труднощі пов’язані з тим, що А. є громадянином Росії, існували певні труднощі із його викликом на Україну. Крім того, по справі було проведено декілька експертиз, які проводяться тривалий час не слідчим, а експертними установами.
Представник прокуратури Полтавської області позов не визнав та пояснив, що скаргу на дії слідчого, прокурора, потрібно розглядати при попередньому розгляді справи в суді в порядку ст.236 КПК України. Доказів заподіяння моральної шкоди З.І. не надала.
Представник УДК України позов не визнала та пояснила, що на УДК покладений обов’язок відшкодувати шкоду лише у випадках, передбачених ЗУ „Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду”. Даний випадок не підлягає під дію цього закону.
Суд, заслухавши пояснення сторін, думку адвоката, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню із слідуючи підстав.
Судом встановлено, що в ніч з 9 на 10 листопада 2003 на автотрасі Миргород-Хорол сталося ДТП внаслідок якої З.І.М. та її неповнолітній син отримали тілесні ушкодження. Відносно водія А.Ю. порушена кримінальна справа за ст.286 ч.2 КК.
На протязі тривалого часу 22 місяці продовжується досудове слідство. Відповідно до ст.120 КПК України досудове слідство проводиться на протязі 2 місяців. Лише 15.01.2005 А.Ю. притягнений в якості обвинуваченого, до цього часу взагалі не допитувався.
В своїх листах прокуратура N області визнала, що в ході розслідування справи була допущена тяганина, тому за фактами порушення норм КПК прокуратурою області було призначене службове розслідування. За його висновками, заслуговують на притягнення до відповідальності начальник СВ Х-го РВ УМВС України К. та в.о. слідчого СУ УМВС В.
Експертиза технічного стану транспортних засобів призначена лише 24.03.2005, а не після ДТП у 2003р.
З.І. понесла витрати на своє лікування сина.
Оскільки по справі не прийнято остаточного, рішення справа не призначена до суду і не встановлено вироком суду вини певної особи, то позивачка позбавлена тривалий час на розгляд її цивільного позову та стягнення певної суми з винної особи.
Таким чином, вбачається порушення ст.6 п.1. Європейської Конвенції з прав людини, відповідно до якої кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов’язків має право на справедливий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Суд вважає, що порушення прав З.І. як потерпілої сталося внаслідок бездіяльності слідчих органів УМВС.
Вини прокуратури N області суд не вбачає, оскільки її посадові особи контролювали рух справи, вносили подання про притягнення винних осіб до відповідальності.
Відповідно до ст.1176 п.6 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичні особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу дізнання попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду відшкодовується на загальних підставах.
Відповідно до ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Суд вважає, що позивачці завдана моральна шкода, порушені її життєві зв’язки, нормальний ритм життя. Будучи цілком здоровою людиною, вона та її син втратили здоров’я, позбавлені тривалий час на відшкодування шкоди з винної особи. Позивачка вимушена писати численні скарги в різні інстанції для захисту своїх прав як потерпілої.
Суд оцінює завдану моральну шкоду в 2000 грн. для кожного з позивачів.
Завдана моральна шкода повинна відшкодовуватися УМВС України в N області, оскільки УМВС України є бюджетною організацією, то відшкодування повинно проводитися за рахунок державного бюджету.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.11,8,10,12,160, 162 КАС України, ст.1167,1176 п.6 ЦК, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позовом З.І. в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього З.М. до Прокуратури N області, УМВС України, управління державного казначейства України в N області про відшкодування моральної шкоди внаслідок бездіяльності правоохоронних органів задовольнити частково.
Визнати факт порушення УМВС України в N області порушення прав З.С. шляхом бездіяльності під час розслідування кримінальної справи про обвинувачення А.Ю. за ст.286 ч.2 КК України.
Стягнути з Державного казначейства України на користь З.І. та її неповнолітнього сина З.М. по 2000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Суддя ……

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

28 вересня 2006 року м. Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого ……
судді-доповідача …..
суддів ………
секретар судового засідання ……….
за участю представника Прокуратури України С. Л.
розглянувши касаційну скаргу З.І. на постанову О-о районного суду міста П. від 27.09.2005 року та на постанову апеляційного суду П-ї області від 11.01.2006 року у справі № ….. за позовом З.І. в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього З.М. до Прокуратури П-ї області (далі - прокуратура), Управління Міністерства внутрішніх справ України в П-й області, Управління Державного казначейства України в П-й області про відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИЛА:

З.І. звернулася до суду в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього М.С. з позовом до Прокуратури, Управління Міністерства внутрішніх справ України в П-й області, Управління Державного казначейства України в П-й області про відшкодування моральної шкоди, спричиненої бездіяльністю правоохоронних органів при розслідуванні кримінальної справи, порушеної відносно А.Ю., у розмірі 10 тисяч грн. на її користь та десять тисяч гривень на користь її неповнолітнього сина З.М..
Постановою О-о районного суду міста П. від 27.09.2005 року позов З.І. в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього М.С. задоволено частково. Ухвалено визнати факт порушення УМВС України в П-й області прав З.І. та її неповнолітнього сина М.С. та зобов’язано стягнути з Державного казначейства України на користь позивача та її неповнолітнього сина по 2 тисячі грн. В решті позову відмовлено.
Постановою апеляційного суду П-ї області від 11.01.2006 року постанова суду першої інстанції скасована і ухвалена нова постанова, якою в задоволенні позову З.І. в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього М.С. до Прокуратури, Управління Міністерства внутрішніх справ України в П-й області, Управління Державного казначейства України в П-й області про відшкодування моральної шкоди відмовлено.
Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, позивач подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову О-го районного суду м.П. від 27.09.2005 року та постанову апеляційного суду П-ї області від 11.01.2006 року, а у справі ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, мотивуючи тим, що судами неправильно застосовані норми матеріального права.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши застосування судом норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі в межах, визначених ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судами встановлено, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що сталася в ніч з 9 на 10.11.2002 року, за участю водія А.Ю., позивач та її неповнолітній син отримали тілесні ушкодження. Постановою начальника слідчого відділу Х-о РВ УМВС України в П-й області від 11.11.2008 року по факту ДТП порушено кримінальну справу за ознаками злочину передбаченого частиною другою ст. 286 Кримінального кодексу України і розпочато досудове слідство.
Задовольняючи вимоги З.І. частково, О-й районний суд міста П. зазначив, що порушення прав З.І. сталося внаслідок бездіяльності слідчих органів УМВС України, що вини прокуратури П-ї області суд не вбачає, оскільки її посадові особи контролювали рух справи та вносили подання про притягнення винних осіб до відповідальності за тяганину.
Апеляційний суд П-ї області, скасовуючи постанову О-о районного суду міста П. від 27.09.2005 року, у своїй постанові зазначив, що суд безпідставно задовольнив адміністративний позов З.І., оскільки на думку суду апеляційної інстанції, відповідно до ст. 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, що позивач не надала доказів того, що безпосередньо слідчими органами УМВС України, внаслідок тривалого розслідування кримінальної справи, їй завдано моральну шкоду.
З такими висновками судів першої та апеляційної інстанції погодитися не можна.
Виходячи із принципу верховенства права та гарантування Конституцією України судового захисту конституційних прав і свобод, судова діяльність має бути спрямована на захист цих прав і свобод від будь-яких посягань шляхом забезпечення своєчасного та якісного розгляду конкретних справ, в тому числі про відшкодування моральної шкоди.
У позовній заяві про відшкодування моральної шкоди позивач зазначила, чому вона полягає та вказала якими неправомірними діями та бездіяльністю з боку УМВС України та прокуратури її заподіяно. Свої вимоги по визначенню розміру шкоди підтвердила конкретними доказами. Судами не дана оцінка представленим позивачем доказам про те, що кримінальна справа розслідувалась УМВС України в П-й області та прокуратурою не належним чином у зв’язку з чим проводилось службове розслідування, а відділом прокуратури П-ї області не належним чином проводився контроль за розслідуванням кримінальної справи про що свідчать багаточисельні листи прокуратури, які підтверджують неналежне забезпечення розслідування справи у встановлені законом строки.
Отже, вимоги З.І. про відшкодування їй та її сину моральної шкоди були обґрунтованими, оскільки саме з вини УМВС України в П-й області та прокуратури справа розслідувалась більше 24 місяців і за це винні в цьому особи були притягнуті до відповідальності, чим було визнано факт бездіяльності правоохоронних органів, під час розслідування кримінальної справи та що підтверджено доказами, які є в матеріалах справи про притягнення до відповідальності винних в цьому посадових осіб.
Суд першої інстанції не в повній мірі дослідив факти порушення вимог закону з боку правоохоронних органів, а тому передчасно відмовив в задоволенні позову З.І. про відшкодування моральної шкоди із прокуратури, судами неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права. Взагалі не досліджувались вимоги З.І. про визнання дій прокуратури по контролю за розслідуванням справи такими, що порушують її права та права її сина, не дана оцінка доказам, які є в матеріалах справи та які підтверджують бездіяльність правоохоронних органів. Що стосується розміру відшкодування моральної шкоди, то суд її визначає залежно від характеру та обсягу страждань, яких зазнала позивач, характеру немайнових витрат, їх тривалості та з урахуванням інших обставин . Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви прийняття рішення про задоволення позову в повному обсязі, або про зменшення розміру моральної шкоди.
Задовольняючи позовні вимоги З.І. частково, та стягнувши з Державного казначейства України на її користь та на користь її сина по 2000 грн. та відмовляючи в позові стосовно прокуратури, суд першої інстанції не мотивував прийняття такого рішення, в той час, як відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов’язковому з’ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв’язку між шкодою і протиправними діями заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Про всі ці ознаки, з посиланням на прикладені до позову докази, З.І. зазначала в позовній заяві, однак вони залишились поза увагою суду.
Отже, виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що висновок апеляційного суду П-ї області в постанові від 11.01.2006 року про те, що З.І. не подала доказів того, що безпосередньо слідчими органами УМВС України, внаслідок тривалого розслідування кримінальної справи, їй завдано моральну шкоду, є помилковим.
За таких обставин, рішення судів першої та апеляційної інстанції підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд, оскільки неправильне застосування норм матеріального та процесуального права потягло за собою прийняття незаконного рішення.
Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу З.І. задовольнити частково.
Скасувати постанову О-о районного суду м.П. від 27.09.2005 року та постанову апеляційного суду П-ї області від 11.01.2006 у справі № …., а справу направити на новий судовий розгляд до О-о районного суду м. П.

Судді……….